Безталанна ненька – рідна Україна
Простягала руки до народу-Сина. 
Терпеливо ждала, вірила – Дитина
Вже на ноги встала, що в муках родила! 

Що відкрились очі - синії волошки, 
Ще чуть-чуть і піде, зачекаю трошки... 
Він збере в долоні срібні краплі-роси, 
Окропить на щастя пшеничнії коси! 

А свободи вітер, що вирвавсь на волю, 
Не наробить лиха і зла не накоїть! 
Лагідно торкнеться кожної травинки
Та розгорне крила моєї Дитинки. 

І злетів Соколик, крила розправляє, 
Сильні груди мужньо вітру підставляє, 
Озирає оком безкрайні простори, 
Засіває Мрію, щоб зростила Долю! 

Розцвіте, як маки, в душі добре слово, 
Защебече пісню соловей в діброві, 
Задзюркоче щастям чистеє джерельце, 
Я втамую спрагу, заспокою серце! 

“Гей, наливайте повнії чари, 
Щоб через вінця лилося, 
Щоб наша Доля нас не цуралась, 
Щоб краще в світі жилося! ”